ПН–ПТ 09:30 – 17:30
☕ 13:00 – 14:00

Недоспівана пісня

безкоштовна доставка

при замовленні від 500 грн

безкоштовна доставка

при замовленні від 1500 грн

оплата при замовленні

будь-якою карткою без комісії

післяплата

при отриманні на пошті

Недоспівана пісня
  • Автор: Подворняк Михайло
  • Видавництво: Центр учбової літератури
  • Рік: 2022
  • Сторінки: 346
  • Палітурка: м'яка
  • Формат: 205×145×17 мм
  • ISBN: 978-611-012-552-9
  • Наявність: В наявності

350 грн

Михайло Подворняк – автор відомих в Україні творів. Усього він написав двадцять книг, частина з яких ще не були видані в Україні.

Михайло народився 4 грудня 2008 року в селі Хотовиця на Крем’янеччині (нині Тернопільська область), у незаможній сім’ї Мирона та Степаниди Подворняків. Батьки змалечку вкладали в дітей любов до Бога та Батьківщини.

Коли Михайлу було п’ять років, його батько виїхав до Америки на заробітки, де невдовзі помер від тяжкої праці та несприятливих умов життя. Мати залишилася вдовою з трьома маленькими синами, та оскільки Михайло був найстаршим, то на його плечі лягло піклування про сім’ю.

У 1926 році Михайло прийняв святе водне хрещення і розпочав служіння на Волині.

Під час Другої світової війни Михайло пройшов багато небезпек, побачив горе і смерть. Свої переживання під час війни він розкриває в книгах «Під небом Волині» та «Вітер з Волині». У 1944 році Михайла було відправлено на примусові роботи до Німеччини, де Бог також не залишив його. Після поразки гітлерівської Німеччини він активно працює в українських таборах: проводить богослужіння, пише вірші, оповідання, співає у хорі.

Подворняк разом з іншими проповідниками засновує журнал «Дорога Правди» і певний час працює його редактором. У Німеччині він одружується з християнкою-українкою Валентиною Куценко; згодом у них народилося твоє синів. З 1948 року Михайло Подворняк жив і працював у Канаді, де і помер у 1994 році.

 

Варшава спала своїм тихим і спокійним сном. Вулиці її були ще порожні, лише де-не-де проходили якісь незнайомі поодинокі люди, навіть не оглядаючись. Проїздили з гуркотом порожні ще трамваї. Блискали натягнутими дротами і ховалися на завороті сивих будинків. Хідники були мокрі від нічної вологости, якої ще ніхто не встиг розтоптати. А великі червоні квіти, що росли здовж Краківського Передмістя, низько зігнули свої ніжні, покриті росою, пелюстки і також ще дрімали.

Не спало лише сонце. Воно десь далеко за парком сходило й кидало свої перші золоті проміння на стрімкі костельні вежі. Не спали також голуби, які сірим табуном підносилися над містом, звивалися в ранковому тумані, а потім опускалися над самі будинки і кружляли вже над блискучою Вислою.

І Юрко, молодий юнак, робітник невеличкої кравецької робітні, також не спав. Він устав дуже рано, коли в вікнах лише блимнуло світло нового ранку. В його тихій кімнаті на піддашші від учора стояли готові до подорожі дві витертих валізки, а всюди тут був такий нелад, ніби пройшла буря або землетрус. На долівці валялися порозкидані старі газети, якісь шмати і того всього сміття Юрко вже не збирав. Він зачинив двері, накинув на плечі маринарку і вийшов надвір. Минув вулицю Маршалковську, Новий Світ, чомусь постояв під пам’ятником Миколи Коперніка і думав про все отут пережите, переболіле.

 

Повість.

 

Переглядів: 44

Написати відгук

Увага: HTML не підтримується!
    Погано           Добре