Скільки ще Господь мені відміряв –
Про таке не стану я гадать, –
Бо люблю, надіюся і вірю,
Що прийдешній день не зруйнувать.
Серед тих, хто дні мої продовжив
І одвів знемогу і журбу,
Буду я повік зі Словом Божим
Промовляти до небес мольбу.
Це так просто – для усіх ясніти,
Це так легко – лиш добром палать,
І над неповторним пломеніти,
І любов сторицею вертать.
Як там далі?
Що мені судилось?
Не питаю – про святе пишу.
Тільки б сонце жити не втомилось
На планеті, по якій ходжу.
Тільки б друзі поруч залишались,
Тільки б ранок вічність пробудив.
Небагато треба –
Дуже мало
Для людини, що Господь створив.
Це глибока поезія, яка свідчить не лише про непоборну силу духу автора, а й про його фізичну незламність. Через ДЦП Юрій Тітов не може володіти своїми руками і ногами, він також має проблеми з мовленням. Поет записує свої вірші, старанно вибиваючи літери носом на клавіатурі. Він глибоко віруюча людина і великий патріот.
Збірка містить поезії українською та російською мовою.
Переглядів: 327
